Де сонце сходить, на вершинах гір,
де вітер вістря скель гартує,
там, де рукою вже подать до зір -
там щастя молодий орел чатує...
й на шукачів його полює...
Кігтями рве усіх, клює,
хто щастя вирушив шукати
і не чекай старенька мати,
бо безталанний син уже ...на дні провалля. І чекати,
і визволить не має сил,
бо не знайти таких могил,
котрі плекалися віками,
і проклиналися богами...
щоб визволить ніхто не зміг...
Лиш тільки вітер, тільки сніг
і той орел, що поїдає
про них один - єдиний знає.
А мати все ж таки чекає,
що повернеться її син,
і повернеться не один.
А прийде з бажаним так щастям,
що поглинуло його страсті...
й приспало вічним, тихим сном,
й заколисало тим орлом,
що грізно в горах тих літає
і всіх безжурно так карає...
