Марьяна Безуглая в своём телеграме пишет:
Поки на Глобальному саміті миру у Швейцарії Президент намагається спонукати світ до сміливості, а наш екс-Головком сидить у Фейсбуці і лайкає блогера-ухилянта Олешка, українська армія все більше розривається по шву: бойові бригади та незмінені штаби. Тож, мабуть, якраз час нам зануритися в історичні події і поділитися тим, як ми до такого докотились, чи генерали у нас прокляті, чи варто топити їх усіх, яка роль топів була в подіях 2022 та 2023 років і до чого тут Юрій Бутусов, який планується в радники новій міністерці оборони:))
Писатиму тільки про те, свідком чого була, власні спостереження і висновки, не менше, не більше. Можливо, продовжу.
Отже, почнемо з 2021 року. Ми на порозі повномасштабного вторгнення, хмари згущаються, але лише попередньо і невизначено. У Президента наростає занепокоєння, що армія в хронічному застої і не зможе підготуватися до наступної динаміки подій, і що Хомчак — це надалі не варіант, а конфлікт Головкома Хомчака та Міністра оборони Тарана дійшов до абсурду. Він приймає рішення знімати обох і дати поштовх реформуванню війська. Вибирати є мало з кого, у фінальний список потрапляють чотири кандидати: класики з освітою у вищих навчальних закладах росії Наєв та Сирський і нові, навчені Україною, генерали Залужний і Мойсюк. Із цієї четвірки формується фінальна гібридна команда, яка вершитиме наші долі під час повномасштабного вторгнення. Очільник держави вирішує віддати перевагу навченим Україною, а підсилити їх класиками. До того ж, наскільки пам'ятаю, Сирський не горів бажанням ставати Головкомом, а Наєва не взяли. Ми отримуємо конфігурацію: Залужний, комунікабельний генерал з великою кількістю прогресивних ідей без бойового досвіду, але зі знанням штабів, стає керівником української армії, його заступником роблять представника культури десантників, бойового Мойсюка, який за час україно-російської війни пройшов шлях від комбата до генерала. За Командування об'єднаних сил (всі питання застосування ЗСУ) залишається відповідати Наєв, а за найбільший компонент української армії, сухопутні війська, — Сирський (з 2019 року). Хомчака відправляють на "склад" в РНБО, а Тарана — послом, що надалі стане традицією. На мою скромну думку, таке гібридне рішення заклало підвалини численних конфліктів поколінь, поглибило внутрішній поділ армії на сфери впливу та фракції, стало фактором формування тієї ситуації, в якій ми опинилися зараз, хоча тоді виглядало очевидно логічним. Водночас воно призвело до ряду непередбачуваних перемог.
Зазначу, що Залужного на Головкома тоді в Офісі Президента порадив доволі ексцентричний Арестович, але парадокс в тому, що класова система нашої армії, яка практично не зазнала змін попри вторгнення 2014 року, взагалі не могла породити подібні асиметричні ідеї змін та соціального ліфту. Це не єдиний випадок, коли пропозиція цивільного, обізнаного з внутрішньою кухнею сил оборони, виявлялася найбільш свіжою. Отже, Олексій згадує Залужного та, заручившись підтримкою заступника Єрмака Машовця, лобіює його в шорт-лист. Ми отримуємо конфігурацію лідерів ЗСУ.
Проте революції не відбулося. Залужний, попри прогресивні ідеї, не робить радикальних реформ, швидко занурюється в кулуарщину, все ж даючи змогу розвиватися хоча б стартапам, що потім і зіграє свою роль. А події розвиваються.
Наростає напруження. Партнери накачують інфопростір, в той же час застерігаючи нас в непублічно, що ніякої допомоги, крім такої, щоб чинити опір за типом партизанщини, не буде. "Вибачте, ми всі прокинемось в новій реальності". Перед Президентом постають складні дилеми: чи довіряти і кому — партнерам, власній армії, спецслужбам, що і як робити. Київ кишить агентами, на посаді голови СБУ друг, якого вже давно інкапсулювали і корупціонери, і росіяни, і який запевняє, що ситуація під контролем. Військові надають доповіді про підготовку, проте не вірять самі, що ті, з ким вчилися разом, будуть криваво захоплювати Київ. Розвідники б'ють в набат, частково сваряться з партнерами та піддаються цькуванню в армійському середовищі традиційного військового генералітету.
ГУР МОУ робить Залужному гігантську детальну карту вторгнення, але вона залишається за шторкою в його кабінеті. Доходить до того, що очільник ГУР МОУ Буданов наполягає щодо необхідності публічних заяв про вторгнення та виходить з комунікацією сам. Політичні фракції перебувають в наляканому стані, тим не менше, продовжуючи інерційно хитати владу і намагаючись отримати від ситуації якісь бонуси, як би монструозно це не звучало. Власна фракція завмирає в слухняному автоматизмі, одягаючи вишиванки на День єднання та заспокоюючи населення. Залужний звітує Президенту, що все готово, сперечається з американцями, які наполягають, що потрібно все мінувати і копати окопи, але ж знову відмовляються надавати зброю; наш Головком ображається, що врешті призводить до того, що він перестає спілкуватися зі своїм американським колегою. Як ми вже неодноразово побачили за два роки, фальшиве мінування, фальшиві укріплення, посилання людей "аби було" та просто "дайте більше зброї" — це характерні риси культури українського вищого військового управління. Але й партнери були готові прийняти "Україну по Дніпру".
Врешті-решт, лютий ми зустрічаємо без стратегічного розгортання військ, без перевіреного кордону на півдні (як зараз на Харківщині) і з розгортанням Командування об'єднаних сил за два дні до вторгнення. Генерал Соколов, який відповідав за перешийки, напивається і втрачає управління. Частина бригад тікає, частина захищається, морська піхота генерала Содоля замість зайняти кругову оборону Маріуполя заходить у місто. Військовий, який відповідав за Кривий Ріг, вчиняє самогубство, замість нього в хаосі на себе управління бере Драпатий. Генерала Павлюка відкликають в Київ через те, що він самовільно починає реалізовувати відступ в зоні ООС за річку Сіверський Донець, і ще багато іншого.
Росіяни загалом все логічно прорахували, готуючи наступ. Вони знали про нашу армію все, вони знали якість нашого генералітету, прийняття рішень, стан СБУ, політичне внутрішнє розхитування, численність агентів. Вони не дооцінили нашу розвідку, впертість голови держави і стійкість бойових підрозділів попри хаотичне управління вгорі. Вони недооцінили корупцію своїх же агентів типу Медведчука і Мураєва. Взагалі, росіяни не вміють діяти асиметрично, і ніколи не навчаться, ми вміємо. Але ми ніколи не зможемо стати таким системними, як вони. Це потрібно використовувати, а не намагатися копіювати їх.
Але то лірика, давайте далі. Як ви помітили, я згадала три генеральських прізвища з позитивними конотаціями, і це дійсно так. Буданов, Мойсюк, Драпатий. Цих людей відрізняє те, що вони цінують незручну правду понад зручне "мистецтво доповіді", готові приймати на себе негатив і в кризовій ситуації, коли сама ситема була проти, залишалися стійкими. Щодо них різні відгуки, але ми наразі маємо тільки двох молодих військових лідерів такого рівня, які під час повномасштабного вторгнення попри тяглість культури таки настоювали на своєму. А Драпатий - це один десь з десятьох подібних оперативного рівня. Про Буданова я вже тут написала, додам, що Бутусов не знає і долі реальних операцій ГУР МОУ як розвідки, але максимально принизив суто бойову складову. Зазначу, наприклад, що якби ми не повернули о.Зміїний, то ніяких торгових коридорів нам не бачити, а Одеса б перетворилася в Харків. Тепер про Мойсюка:
Мойсюк спочатку був єдиним заступником Залужного, далі Головком взяв ще Балана, потім — Забродського. Протягом першого року повномасштабного вторгнення Мойсюк виїжджав на фронт замість Головкома, який не їздив взагалі, тож весь ризик і негатив його управління сходився на заступника, а Залужний залишався ефемерним "богом", який скрізь і ніде. Куратором південного контрнаступу на Херсон був Мойсюк, а от контрнаступу 2023 на Мелітополь — Забродський. Бутусов запевняє, що обидва наступи курував Мойсюк, але це пряма неправда. Загалом, як проєкт прямої курації у Мойсюка тільки південний контрнаступ 2022, все інше — координаційні окремі доручення Залужного.
Конкуренція і напруження наростало у Залужного з Сирським і у Залужного з Мойсюком, тож у 2023 році Головком "розбавив" себе заступником Забродським і доручив тому курувати великий контрнаступ 2023 аж до перемоги, яка не відбулася від слова зовсім. Мойсюк і Зубанич — антагоністи, він ніколи не лобіював Зубанича і не підтримував. Лисичанськом і Сєвєродонецьком до початку червня 2022 керував, як і всім сходом, генерал Наєв, і він ставив Зубанича з подачі Залужного, у якого з останнім завжди був прямий контакт мимо безпосереднього керівництва.
Тож Юрій топить двох лідерів, що у нас залишилися, при цьому перекручує факти, і в мене запитання, нахіба?
https://t.me/marybezuhla
