Чи потрібен Україні зараз Форум миру, або Ще раз про повагу до Українців
Делегати з багатьох країн світу збираються в комфортному європейському місті, щоб обговорити питання, які ніяким чином не асоціюються з навколишнім оточенням – виживання цілої нації.
США закликають країни – учасники знайти довгострокове вирішення проблеми, однак не тільки не беруть участі в конференції на високому рівні (замість президента присилають його друга-бізнесмена), а й не бажають послаблювати власні ж обмеження.
На обговорення під час конференції проблеми затягування реальної допомоги з боку найвпливовіших держав світу фактично накладене табу.
Конференція закінчується повним провалом, а держава-агресор по повній використовує цей факт, заявляючи, що світові держави просто відмовились допомагати нації-жертві агресії.
У зв'язку з викладеним вище, обізнаний читач, скоріше за все, обвинуватить автора в песимізмі стосовно запланованого на середину червня цього року Форуму миру в Швейцарії, а викладене, - як його перспективу.
І буде правий, але тільки частково.
Насправді, мова вище йдеться про інший час та іншу міжнародну подію – так звану Евіанську конференцію, яка була скликана в липні 1938 року в курортному французькому містечку Евіан-ле-Бен для вирішення проблеми єврейських біженців, які бажали втекти від переслідувань з боку нацистської Німеччини.
Аналогії дійсно напрошуються.
Але є й відмінності, які відомі вже зараз.
На тій конференції, яка вирішувала судьбу мільйонів євреїв, самі євреї голосу фактично не мали – Британська підмандатна Палестина, одне з небагатьох місць, де могли в той час отнимати притулок євреї, мала статус спостерігача без права голосу.
До речі, представником Палестини була та сама Голда Меїр, яку так люблять цитувати наші керманичі.
Наразі ситуація інша – Україна не просто має голос, вона є одним з організаторів Форуму.
У цьому зв’язку нагадаю слова Голди Меїр – «Світ жорстокий, егоїстичний і брутальний. Страждань малих націй він не помічає. Навіть найосвіченіші уряди та демократії, очолювані порядними людьми, які представляють порядних людей, не надто схильні тепер думати про проблему справедливості в міжнародних відносинах. Ми не завжди можемо керуватися їхніми порадами і тому повинні мати сміливість дивитися на речі реально та діяти так, як нам підказує інстинкт самозбереження.»
У випадку, якщо основні гравці ігнорують не тільки цей Форум, а, головне, питання реальної та термінової допомоги Україні, ставлячи її перед фактом своїх установ та намагаючись «залишити вікно можливостей» агресору, можливо, краще скористатися нагодою.
Та продемонструвати необхідність поваги до України та Українців, за яку Українці заплатили і платять найвищою мірою – кров’ю та життям своїх найкращих синів та дочок, забезпечуючи таким чином безпеку, як мінімум, всієї Європи.
Можливо, краще відмовитися від проведення Форуму.
Не можна допускати перетворення важливої міжнародної події, яка проводиться за ініціативою України, на шапіто.
Якщо говорити про символи, то вочевидь, відмова України в останній момент від проведення цього форуму, на який учасників приходиться ледь не силою затягувати - зрозуміло, як через ігнорування з боку США, так і через неясні для них перспективи війни, буде знаком набагато потужнішим, ніж проведення чергової міжнародної зустрічі без ключових гравців з нульовим, а то й з негативним, для репутації України, результатом.
Можна пригадати ще одні слова згаданої вище славетної киянки за місцем народження - «Лише перемога дозволить нам вижити».
Та, якщо і організовувати Україні зараз міжнародні конференції, то лише у форматі «Тегеран-43».
Саму ж такого роду конференцію щодо умов формування та реальної діяльності антипутінської коаліції, безумовно, необхідно проводити в Україні.
Для більшої відповідності оточення та вмісту, так би мовити.
А форум миру можна буде проводити тоді, коли самі обставини будуть тому сприяти – коли закінчиться війна, після нашої Перемоги. Джерело:
https://censor.net/ua/b3491761
