Журналіст, громадський діяч
Окупація Півдня. Як це відбувалося насправді
Сьогодні, 09:24 glavcom.ua
Окремі ЗМІ активно «реконструюють» події кінця зими 2022 року на Півдні України. Але є й інша версія того, чому росіяни стрімко з Криму пішли на Херсон та Мелітополь
Прочитав інтерв'ю генерала Соколова про причини швидкого захоплення півдня України – за чотири дні Росія захопила територію розміром більше Швейцарії майже без спротиву і відкрила коридор у Крим, оточила Маріуполь, а тепер за цю землю йдуть жорстокі бої. І запитав військовослужбовця, який на той момент – 24 лютого, був у складі 59-ї мотопіхотної бригади (зараз служить в іншому підрозділі) і став учасником тих подій:
«Почитав інтерв'ю, що у ворога була велика перевага на Чонгарі та на Дніпрі, і тому його не можна було зупинити. А питання в іншому – а хіба хтось намагався зупинити ворога на Чонгарі? Враження з того, що відбувалось, склалось зовсім інше. У неділю, 13 лютого, о 20.00, командний склад 59-ї мотопіхотної бригади викликали на нараду до генерала Соколова. Бригада на той момент знаходилась на полігоні «Широкий Лан». Було поставлене завдання негайно переміститись на полігон під Олешками Херсонської області. На наступний день ми прибули під Олешки, і почали розгортати польовий табір.
Ми читали новини, що можливий напад, але насправді ніякої підготовки до оборони не відбувалось взагалі. Судить самі, чи був у нас шанс зупинити ворога:
По-перше, усю бригадну артилерію – два дивізіони, наш основний засіб ураження, відправили на навчання у Київську область, і вони до нас не повернулись до початку вторгнення.
По-друге, наш протитанковий дивізіон, основний засіб боротьби з танками, був відправлений на навчання під Київ, і не повернувся до вторгнення.
По-третє, група інженерного забезпечення бригади – тобто сапери, які мали б ставити мінні поля та підривати мости – були направлені на навчання у Кам'янець-Подільскій, і не повернулись до вторгнення.
По-четверте, зенітно-артилерийській дивізіон бригади не мав ніяких ракетних систем для боротьби з авіацією противника.
По-п'яте, увесь взвод аеророзвідки бригади з усіма дронами знаходився на Донбасі і був приданий іншій бригаді, і 59-та бригада не мала можливості вести розвідку та корегувати вогонь.
По-шосте, бригада не була поповнена оперативним резервом, і у трьох наших піхотних батальйонах було 50-60% від необхідної кількості людей.
По-сьоме, бригада не була розгорнута на рубежах прикриття Чонгару, і не обладнала ніяких бойових позицій для оборони.
По-восьме, бригаді визначили смугу відповідальності у 139 км, яку ми навіть не встигли вивчити. 9-й батальйон – десь 300 людей, відправили з Олешків у район Мелітополя, але він також не встиг ні розгорнутись ні побудувати хоча б якийсь рубіж.
По-дев'яте, ніякої інформації про противника бригада не отримувала. Кожного вечора бригада отримувала розвідувальне зведення приблизно з таким текстом: «Загроза переходу противника у наступ на даний момент відсутня». І все, ніяких попереджень.
По-десяте, і це насправді головне – ніякого плану оборони Чонгару, а також численних мостів та дамб від Чонгару до Херсону, до Каховки, до Мелітополя, до Енергодару не було. Вірніше, припускаю, що десь у штабах якісь папірці були, але війська це виконати не могли, оскільки накази на розгортання на рубежах та обладнання позицій не поступили.
А що ж було?
Близько тисячі людей 9 днів жили на полігоні в Олешках взимку у брезентових палатках та займалися побутовими питаннями та самозабезпеченням.
Кожного вечора були тривалі наради командного складу присвячені адміністративним питанням.
Часу на бойову підготовку просто не було.
Копати позиції на Чонгарі було заборонено, тому що там приватна земля, фермери не дозволяють, а за відсутності військового стану ми не мали права рити окопи самостійно.
Численні мости та дамби ніхто не готував до підриву.
Охорона навколо мостів не розгорталась, нікого на мостах та дамбах не було, в тилу взагалі було повністю пусто, ніякої територіальної оборони не розгортали.
Це був абсурд – в інтернеті усі говорять про війну, а у військах не робиться нічого. Південь не готували не до оборони, бригаді не дали можливості захистити Чонгар.
Перед нами стояв 137-й батальйон морської піхоти, в якому було 50% складу і частина з них взагалі непідготовлені строковики, цей підрозділ виконував фактично функції спостереження на фронті в 150 км, тобто оборонятись вони могли тільки символічно. А ми 137-му батальну нічим не могли допомогти, бо 59-ту бригаду не розгорнули на шляхах наступу противника, ми жили в Олешках.
На 24 лютого були заплановані командно-штабні навчання, але війська залишились у таборі.
Чи могла 59-та бригада зупинити ворога? Я згоден з Соколовим, що винуваті тут в першу чергу не військові. Якби був заздалегідь оголошений військовий стан, якби нас поповнили оперативним резервом, мости були взяті під охорону військами територіальної оборони, видали наказ на оборону Чонгару, дали б хоча б якісь зенітно-ракетні системи та усю нашу артилерію, ми би не дали росіянам за один день проїхати майже без спротиву до 150 км, і заїхати у Херсон, у Каховку, у Мелітополь. Ворог би зазнав значних втрат. Насправді, місцевість на Чонгарі дуже сприяє обороні, там значна кількість мостів, дамб.
А так фактично 59-та бригада навіть не встигнувши зустріти противника одразу потрапила в оточення та не оборонялась на вигідних підготовлених рубіжах, а проривалась, була змушена рятувати сама себе.
Після авіаційних та артилерийських ударів росіян бригада почала збиратись по тривозі, готуватись до руху.
Близько 8.00 штаб бригади отримав інформацію від спецслужб, що росіяни готують вертолітний десант на Антонівський міст у нашому тилу, щоб оточити бригаду. Очевидно, таку ж інформацію мали отримати і усі інші структури сил оборони.
Але об 11.30 російський вертолітний десант без перешкод захопив Антонівський міст, на якому не було навіть елементарної охорони, не було протиповітряної оборони. Антонівський міст та міст на Каховській ГЕС мали стратегічне значення, якби вони були підірвані, ворог би не зміг наступати на правобережну Україну, і міст мав би бути знищений.
Але і цього не сталось. В результаті, розрізнені підрозділи 59-ї бригади та 137-го батальйону навіть не мали змоги чинити організований спротив, нам просто не дали такої можливості. І ми з боєм пробивались через захоплений противником міст, зі значними втратами, і російські колони дійшли до мостів через Дніпро за кілька годин майже безперешкодно. Над нами постійно і безперешкодно літали літаки та гелікоптери противника та завдавали удари. Двічі пролетіли і наш героїчні штурмовики.
Треба сказати чесно – управління військами на лівому березі майже одразу після початку вторгнення було втрачено. Хаос, усі виходять як можуть.
Значна кількість військовослужбовців залишились на зайнятій противником території та виходили до нас тривалий час, до двох місяців, нам довелось кинути багато техніки та озброєння.
Бої почались тільки у Херсоні, хоча там теж не було ніякої підготовки. Використовуючи цілі мости ворог швидко перекидав на правий берег сили і на четвертий день війни захопив повністю і Херсон, і Енергодар, і Токмак, і Мелітополь, і Бердянськ, практично з мінімальним спротивом з нашого боку.
Якби південь справді хотіли захистити та обороняти, хіба було б таке ставлення та така організація, як думаєте?»
Вся інформація від військовослужбовця легко перевіряється, все це конкретні факти, по яких мають бути числені свідки, і яким може та повинно надати оцінку слідство.
