Зрада, перемога, поразка.

[Солоха]

Захцянки пу озвучив і себе не забув

phpBB [video]

[ЗАЗ]

Росія не збирається брати участь у другому Саміті миру щодо України, - МЗС РФ
МЗС РФ про участь Росії у другому Саміті миру
Заступник глави МЗС РФ Михайло Галузін заявив, що Росія не планує брати участь у другому Саміті миру, який прагне організувати Україна.

Як передає Цензор.НЕТ, його заяву цитує пропагандистське агентство "РИА Новости".

За його словами, другий саміт є нібито "спробою реабілітуватися за провал" під час Глобального саміту у Швейцарії.

Галузін назвав "Формулу миру" президента України Володимира Зеленського "тупиковою й ультимативною".

"Ми такі ультиматуми не приймаємо і в подібних "самітах" брати участь не збираємося", - додав заступник Лаврова.



Нагадаємо, президент України Володимир Зеленський днями заявив про бажання України провести другий Глобальний саміт миру у 2024 році.

Глава МЗС України Дмитро Кулеба заявляв, що Росію можна долучити до другого Саміту миру за форматом "зернової угоди". Джерело: https://censor.net/ua/n3499178

[Солоха]

Промова Надзвичайного і повноваженого посла України у Великій Британії і Північній Ірландії, Головнокомандувача України (2021–2024) Валерія Залужного у Королівському інституті міжнародних відносин (Chatham House)

Доброго усім дня. Я радий усіх вітати і насамперед дякую за запрошення у таке чудове місце. Це велика честь для мене знаходитися не тільки тут, а посеред вас, дуже розумних і відомих людей.

Перш як перейти до свого виступу. Вже традиційно, користуючись нагодою, кожну зустріч із своїми друзями і партнерами я розпочинаю і закінчую словами вдячності за підтримку. Я дякую за те, що ми вистояли, дякую за те, що ми продовжуємо боротися, і сподіваюся, що не зважаючи на слабкість політиків, продовжимо боротьбу і здобудемо Перемогу, не лише України, а й для усього цивілізованого світу, над чумою, яка прийшла у цей світ в 21 столітті.

Отже, Шановні присутні, прошу вибачення, але знаходячись у цих стінах, я хотів би, щоб наша розмова була чесною. Лише чесність приведе нас до правильного розуміння тих процесів, що відбуваються. Тоді, я сформую декілька фактів дійсності, які можуть претендувати на емпіричні судження. Але чи є вони науковими, звісно, вирішувати вам.

Отже, перший факт дійсності, думаю ви зі мною погодитеся, це існування визначення "колективний Захід". Він дійсно існує, і ми вважаємо це групою розвинутих західних країн, з високо розвинутими економіками і демократіями та власною системою безпеки. Такими як НАТО.
У світі існує низка авторитарних країн, з високою концентрацією влади в одних руках. Ці країни позбавлені демократії. Їхні економіки базуються на запасах корисних копалин, або на плановому регулюванню і призначені для обслуговування інтересів правлячого лідера або парії чи руху.
У світі є країни, яким внаслідок історичних подій та прагнення власного народу вдалося вийти зі складу авторитарних імперій та режимів. Деякі з них приєдналися до колективного Заходу. Деякі, в основному через супротив авторитарних імперій, продовжують свою боротьбу за приєднання до цивілізованого світу, при цьому зберігають небезпеку втрати власної незалежності. Деякі, такі як Грузія, Білорусь вже втратили формальну незалежність. Така країна як Україна, внаслідок шаленого опору росії та власної нерішучості, опинилася у війні за власну незалежність від авторитарної імперії.
Дуже важливе ствердження для розуміння війни в Україні. На відміну від Білорусі та Грузії, що втратили свою незалежність майже безкровно, Україна вже 10 років зі зброєю в руках бореться саме за свою незалежність. Повномасштабна війна вже триває майже три роки. Більше 30 тисяч людей вже загинуло. Сотні тисяч отримали поранення, але ми продовжуємо боротися. Цей факт, мабуть є головним доказом того що ми українці прагнемо жити у цивілізованому західному світі. І попри усі негаразди, ми маємо право на своє власне майбутнє. Наш ворог, зневажаючи наше власне бажання, заперечує нашу історію та культуру, намагається саме знищити нас як націю. Підтвердженням цього є не лише події з історії минулого століття. Такі як голодомор, наприклад. Зовсім нещодавні події у Бучі та Гостомелі, події на окупованих територіях. Саме цей факт унеможливлює будь-яке мирне співіснування у майбутньому і відповідно не може розглядати будь-які варіанти зупинення війни на основі будь-яких намірів про взаємну безпеку.
Причиною того, що відбувається сьогодні в Україні, є закономірні наслідки небажання саме колективного Заходу впливати на глобальну систему безпеки. Саме користуючись слабкістю Заходу і безпосередньо США, росія у 2008 році розпочала розширення "простору безпеки". Вже згодом у 2014 році, під мовчання все того ж колективного Заходу росія розпочала війну проти України, яка врешті стала самою кривавою війною 21 століття в центрі Європи.
Вже сьогодні, щоб Захід продовжував боятися далі, путін говорить то про червоні лінії, то про ядерну зброю, а західні політики все частіше, знаходячись у заручниках своїх виборців, читають молитву про необхідність уникнення ескалації. Це знову, лише факт дійсності. Але, чи обмежиться ця війна саме апетитами путіна, тільки Україною, на це вже повинні дати відповідь якраз західні політики. Своїм виборцям.
Колективний Захід не вірив в Україну. Тому західна преса, боячись путіна, давала Україні спочатку три години, потім три доби. Потім, прийшовши на допомогу Україні, Захід, боячись чи то ядерної війни, чи то ескалації не забезпечив Україну необхідною кількістю зброї, тому ми не змогли досягти у 23-му році якихось значущих успіхів у розгромі росії і увійшли у стан затяжної війни, вихід із якою вже сьогодні здається неможливим. Я не буду зупинятися на цьому. Сподіваюся, що ви могли ознайомитися із моїми статтями. До речі, я писав їх саме для вас. Бо саме тоді ми втратили можливість самотужки підійти до завершення війни. І ось чому.
Цей факт дійсності вже стосується усіх нас, хто знаходиться у цьому залі. Це вже стосується кожного з вас. Скажіть, будь ласка, чи є сьогодні секрет, що навколо росії об’єдналися Китай, Північна Корея та Іран? Чи хтось вважає, що вони об’єдналися проти України? Якщо так, то хай я буду першим, хто сумнівається. Більшість у цих країнах навіть не знає, де знаходиться Україна. А якщо уважно подивитися на таку організацію як БРІКС, а особливо на її перспективи? Він буде розширюватися. А що ж колективний Захід? Він все ще боїться ескалації ?
Важливий факт дійсності. Війна. Хочете ви цього чи ні. Хочуть цього ваші виробники зброї з контрактами на руках чи ні, війна, на жаль, змінилася. Війни зразка 1953 року вже не буде. Вона закінчилася влітку 23-го року в Україні. У той момент, коли на поле бою прийшли роботи, а західна преса і натівські генерали сміялися з мене. Вже в 2024 році в бій прийшли технології. Їх привів штучний інтелект. З мене вже ніхто не сміється. Навіть тут у Британії, вже переглядають стратегію національної безпеки. НАТО мовчить. А що тоді з глобальною безпекою? Чи вона досі тримається на винищувачах, авіаносцях і наддорогих ракетах? Я вас трохи засмучу. Ні. На жаль. Але не зупиняюся на цьому. Сподіваюся, ви читали, що я публікував для вас.
Ми, українці, що воюємо за власну свободу вже 10 років, бачимо перемогу дуже просто. Нам необхідно отримати три базові відчуття.
Відчуття власної безпеки. Ми маємо бути впевнені, що хоча б 100 років на Україну ніхто не нападе. Ми хочемо мати гарантію власної безпеки для себе і своїх дітей. Це можна зробити найшвидше найпростіше. Україні потрібно вступити в НАТО. Або зробити з України НАТО. Як наприклад Ізраїль. Так, сьогодні альтернативи НАТО немає. Спірне питання щодо військових спроможностей НАТО. Але альтернативи сьогодні немає.
Ми маємо отримати відчуття необмежених можливостей розвитку. Будь-хто в Україні має мати необмежені можливості. А це – відновлення післявоєнної України. Це те, про що зараз багато розмов на Заході. Але чи можливе відновлення без безпеки? Чи згоден інвестор вкладати кошти в країну, де завтра може бути знову війна? І тут я вас засмучу. Ні. Ніяких довгих перспектив без безпеки не існує апріорі.
Кожний українець має відчувати, що він знаходиться у власній домівці. Що він вдома. Де він народився і виріс, де поховані його батьки і де живуть його діти. У мирі і спокої.
Я прийшов сюди не критикувати Захід чи НАТО. Я абсолютно розумію, що Україні, навіть за Будапештським меморандумом, ніхто нічого не винен. Україна щодня б’ється за виживання. Я всього лиш хочу, щоб пан Джорджа Сантаяна був не правий. Або ми, людство, у чиїх руках доля 21 століття, були розумними і пам’ятали своє минуле, щоб не пережити його в майбутньому.

Валерій Залужний, Надзвичайний і повноважений посол України у Великій Британії і Північній Ірландії

[ЗАЗ]

Захід, боячись чи то ядерної війни, чи то ескалації не забезпечив Україну необхідною кількістю зброї, тому ми не змогли досягти у 23-му році якихось значущих успіхів у розгромі росії і увійшли у стан затяжної війни, вихід із якою вже сьогодні здається неможливим. Я не буду зупинятися на цьому.

А зря. Это как раз самое интересное и всех волнует.

[Milena]

Это речь настоящего президента.

[ЗАЗ]

Это речь настоящего президента.

Меня такая мысль тоже посетила. Сомневаюсь только , что он пойдет на выборы. Ну и потом, одно дело речь прочитать , другое дело руководить страной. Мы уже наблюдаем результат, когда читатель с бумажки стал президентом и к чему это привело. Нужно наверное выбирать политика профессионального, а не просто "хорошего" парня.

[ЗАЗ]

Нужно просто не переставать стрелять
ПАВЕЛ КАЗАРИН — ВОСКРЕСЕНЬЕ, 20 ОКТЯБРЯ 2024, 05:30

Война может закончиться быстро, только если мы ее проиграем.

Думаю об этом всякий раз, когда читаю о перспективе завершения боевых действий в 2025-м. Когда журналисты начинают звонить за комментариями о потенциальных переговорах с РФ. Когда медиа пишут про перспективу выборов в нашей стране.

Конец войны может стать как триумфом, так и катастрофой для Украины. Все упирается в условия, на которых она завершится. Если бы украинская армия каждый день освобождала пару населенных пунктов, вряд ли бы в нашей стране был запрос на заморозку боевых действий. А потому есть сомнения, что Кремль в разгар своего наступления готов начинать переговоры с Киевом о чем бы то ни было, кроме нашей капитуляции.

Вторая Чечня
Единственная постоянная в украинской политике – это Москва. Российская логика куда системнее всех отечественных зигзагов. Кремль рассматривает нашу страну как мятежную провинцию. Задача максимум – лишить Украину независимости, включив ее территории в состав РФ на правах областей. Задача минимум – лишить нас суверенитета, превратив Украину в еще одну "белоруссию".

24 февраля 2022 года российский президент начал писать заключительную главу в своей политической биографии. Отныне для него любые полумеры – это уже проигрыш. Вдобавок у российского президента "тикают часики". В 2015-м, во время заключения "вторых минских", Владимиру Путину было 62 года. Сегодня ему 72 – и возраст уже не позволяет выстраивать стратегии поглощения длиной в десятилетие. Он хочет добиться окончательного решения украинского вопроса и вряд ли готов растягивать этот процесс во времени.

Для российского руководства Украина – это всего лишь еще одна Чечня. Мятежная провинция, которую нужно вернуть, наказать и приручить. С той лишь разницей, что россияне признают существование чеченцев – и отказывают в аналогичном украинцам. В случае победы Москвы нам будет отведена роль карелов, лишенных национальной идентичности. Роль бурятов на будущих войнах империи. Роль якутов, которых не подпускают к собственным недрам. Вряд ли Киев сможет предложить Кремлю на переговорах что-либо, что перевесит выгоды подобного сценария.

Черчилли и Чемберлены
Политики во время войны – это персонажи мексиканской дуэли. Когда все целят друг в друга и ждут, "кто первый моргнет". Разговоры о заморозке войны могут стать тем фактором, после которого все начнут жать на курки. Потому что перспектива "перемирия" провоцирует ожидание выборов. Ожидание выборов запускает политическую логику. Политическая логика идет вразрез с тем, что нужно стране во время вторжения.

Война требует ответственного и долгосрочного. Взвешенного и выверенного. Но если Украина начинает готовиться к выборам, то критерием принимаемых решений становится их популярность.

Если страна ведет войну, то тогда она играет вдолгую. Формирует мобилизационный резерв. Ужесточает ответственность для нарушителей. Вводит экономически обоснованные тарифы. Занимается справедливым распределением тягот и лишений между фронтом и тылом.

Если страна готовится к выборам, то политики начинают завоевывать популярность. Обещают несбыточное. Сулят неподъемное. На короткой дистанции весь этот аттракцион обещаний способен принести электоральный эффект. Но уже на средней он может утопить страну.

Если мы собираемся закончить боевые действия в 2025-м, то нет резона проводить дополнительную мобилизацию. Если планируем заморозить ситуацию в следующем году – есть надежда дотянуть в рамках инерционного сценария. Если задача страны – протянуть еще полгода, то зачем что-то принципиально менять, рискуя нарушить сложившуюся социологию?

Вдобавок любые разговоры о "заморозке" и "перемирии" рождают низовые ожидания. Общество, изголодавшееся по "возвращению в нормальность", начинает продуцировать запрос на мир. Одно дело – если у украинского руководства есть жесткая переговорная рамка и четкие красные линии в разговорах с партнерами и посредниками. И совсем другое – если то и другое поддается эрозии из-за разогретых общественных ожиданий. Низовой запрос на мир способен, как кислота, разъедать контуры государственной позиции. В то время как наш противник от мнения своего населения не зависит вовсе.

Две Украины на одной войне
К концу третьего года полномасштабной войны у нас в стране сформировались две непересекающихся реальности.

Есть линия фронта, на которой армия держит периметр. Там идут боевые действия. Люди ставят на кон свою жизнь и здоровье. Разлука с семьей, бытовой дискомфорт, высокая цена ошибки – все это стало уделом того миллиона человек, который носит форму. Последние два с половиной года эти люди рискуют несоизмеримо многим – выигрывая время для всех остальных.

Но для большинства война перестала быть экзистенциальной угрозой еще к концу 2022-го. Украинский тыл живет не в воюющей стране – он живет в декорациях войны. Да, есть риск прилета ракеты или "Шахеда", но чисто статистически вероятность погибнуть все равно меньше, чем в ДТП. Война превратилась в фон: она рядом, но с ней можно не пересекаться. А потому последние два года в роли единственного "нарушения нормальности" тыловой обыватель воспринимает встречу с ТЦК.

С первых дней вторжения государственный аппарат выбрал для себя роль "успокоительного". Раз за разом обещает гражданам скорое завершение войны. Раз за разом транслирует вторжение как случайность, которая будет исправлена. Из всех стратегий действующая власть выбрала концепцию "Don't look up" и из всех возможных интонаций разговора со страной выбирает тe, что вызовут аплодисменты.

В результате обыватель перестал замечать войну. Патрули ТЦК для него – это не следствие вторжения, а нечто вроде злых духов, похищающих людей в рандомном порядке. Но при этом у обывателя остается надежда попасть на ковчег экономического бронирования. Ходят слухи, что его уже достраивают и что на нем остаются свободные места.

Особенная ирония в том, что нынешняя властная команда всегда считала коммуникации своей сильной стороной – но именно в коммуникациях она допустила самые катастрофические ошибки. В рамках выбранного ею подхода в стране живут не граждане, а избиратели. В результате пока вертикаль транслирует им войну как нечто скоротечное, всегда остается иллюзия, что последний километр страна пробежит без тебя. Наши государственные мужи любят нравиться – а потому молчат о непопулярном, оставляя эти темы тем, кого не жалко. Например, военным.

Люди в форме оказались в роли Кассандры. Их прогнозам никто не верит, их призывы никто не слышит. Государство продолжает кормить страну седативным, а потому обыватели не реагируют на раздражители. Военные оказались у общества в "слепой зоне". "Сами не живут и нам не дают".

Любопытно, что сами россияне давно уже определились со своими приоритетами. Перестраивают страну на военные рельсы. Адаптируют экономику к затяжной схватке. Они сосредоточенно ведут войну в формате "либо мы, либо они" – и предпринимают все возможное, чтобы украинцы в таких категориях о войне не думали.

А потому будет нелишним напомнить. Чтобы наша война рано или поздно закончилась в нашу пользу, требуется очень простая вещь.

Нужно просто не переставать стрелять.

Павел Казарин, для УП

[Солоха]

Кучно пішли! А до нас коли доберуться?

[ЗАЗ]

Как формируется коррупция в Украине
Юрий Богданов
Вчора, 21:00 glavcom.ua

Как формируется коррупция в Украине
Коррупция ворует будущее у нашей страны

Нам нужно компетентное гражданское общество, качественные институции, эффективные правоохранители

Главная проблема прокуроров с инвалидностью не в самом факте получения инвалидности. А в том, что эта история символизирует. Она символизирует системную заболевание.

Ведь оно не по конкретной услуге от МСЭК прокурорам. А о принципе, согласно которому у нас сложилась круговая порука и система фальсификации статусов и привилегий. А сложилась она не вчера.

Как функционирует стандартный украинский город или село? И чем оно меньше, тем это характернее.

Есть у вас глава общества и его приближенные. Скорее всего, они управляют лет 10, а может и больше. Возможно, посидели предшественника или унаследовали местный трон.

Они давно наживаются на земле, муток с бюджетом через кп или напрямую. Чтобы ими не интересовались они давно выделяли земельные участки всем местным прокурорам, судьям и ментам. Когда пришла децентрализация, они только стали крепче, потому что нормального суда и правоохранителей не подвезли.

Какой-то племянник делает карьеру в местной прокуратуре, тетя возглавила МСЭК, а сын – местный пенсионный фонд. Как контролировать выборы в сельский совет, они давно знают.

Прокуроры и местные судьи давно и уверенно с ними в десне. Губернаторы приходят и уходят. А бизнес (например – самый большой аграрий) либо в партнерстве, либо пытается не конфликтовать.

В итоге локально образуется некий конгломерат, который воспроизводится выше и выше. На областном уровне. Где эти местные группы и крупные игроки уже формируют какую-нибудь региональную политику услуг и привилегий. И так далее выше и выше.

Такая структура на местах, на самом деле, старше текущей украинской государственности. И, конечно, он не может не инфицировать всю вертикаль. Тот же deep state, который сильнее президентов, премьеров, министров, которые и сами часто являются носителями подобной системы ценностей.

Вот, к примеру, привычка собирать себе бонусы, синекуры и регалии, увешиваться рюшками и медальками обесценивает не только статус человека с инвалидностью.

Именно эта глупая привычка и даже долг – один из убийц нашей науки. Сколько тысяч таких вот прокуроров, судей, полицейских, депутатов и местных решений решали себе кандидатские и докторские, как коррумпировали и взорвали структуру нашей науки и высшего образования сейчас и трудно оценить. Кроме как сказать, что удар был сокрушительным.

О рынке несельскохозяйственной земли я писал. О том, как на местах работают коммунальные предприятия вам расскажет любой сознательный человек из регионов.

Поэтому когда вы спрашиваете себя зачем прокурору статус человека с инвалидностью, почему судья получил участок земли в глухой деревне или полковник полиции защитил докторскую на откровенном плагиате - потому что мог и чтобы было. Ибо пацанам будет что показать.

Криминализованный бизнес, феодализованное «местное самоуправление», упитанные ресурсами и деньгами прокуроры, полиция, а также друзья, где нужно – это настоящие властные структуры, построенные на бюджете и ресурсе, которому может противодействовать только гражданское общество и эффективная правоохранительная система.

Именно для этого и нужны институциональные реформы. Децентрализация должна быть дополнена нормальными органами контроля и наказания. Именно поэтому требуется судебная реформа. Реформа полиции. Реформа всей социальной вертикали.

Чтобы у нас не было фиктивных людей с инвалидностью и фиктивных докторов наук нужно одно и то же. Компетентное гражданское общество, качественные институты, эффективные правоохранители. И никаких обычных решений. Только сложный путь.

https://glavcom.ua/ru/think/kak-formiruetsja-korruptsija-v-ukraine-1027027.html

МСЭК-это только какая то там малая доля гигантской коррупционной системы. И бороться точечными ударами бесполезно. А сломать эту систему практически невозможно. Голова гидры сидит далеко и высоко и она не одна. Нужна революция. Люстрация и новый порядок. Иначе все так и будет пока само государство не рухнет.

[ЗАЗ]

Александр Кочетков
2 ч. ·
ЧОМУ УКРАЇНА НЕ ПЕРЕМАГАЄ?
Мені випало бути зацікавленим свідком і маленьким гвинтиком у набутті і становленні незалежності України. Зараз таке відчуття, що можу бути присутнім, не дай Боже, і на похоронах незалежної України.
Зараз час все називати своїми іменами: ми програємО цю війну за існування. І не тому, що українські воїни не хочуть боронити країну або не вміють воювати. Навіть ворог визнає, що українські бійці — найкращі, і він дуже хотів би мати їх у своїх лавах під час воєнного підкорення Європи. І не тому, що українці не готові віддавати останнє задля перемоги.
Ні, наша країна у її сьогоднішньому суспільному стані з наявним політичним і військовим керівництвом просто не здатна перемагати ворога, який переважає і у чисельності, і у ресурсах.
Скажу просто: ті, хто нас зараз очолює — і на фронті, і у тилу — надто тупі, жадібні і самозакохані для того, щоб перемогти російську недоімперію.
Розумні росіяни (так-так, там є не тільки Захарова зі Скабєєвою) порівнюють свою країну з бульдозером. Він у їхньому уявленні старий, смердючий, з нього постійно тече мастило, він димить і постійно ламається, але суне уперед. Руйнуючи будинки і міста, без розбору давлячи чужих і своїх, живих і мертвих. І бульдозерист на ньому — повний моральний виродок, людожер з ностальгією за радянщиною, він кермує не за правилами, але ж таки кермує у той бік, куди збирався. Тому цей оскаженілий бульдозер дуже повільно, з шаленими втратами, але потроху згрібає Україну з політичної карти світу. Бо Україна — це не машина, а конструктор, набір запчастин, майже не з’єднаних між собою. При цьому, керувати ним намагаються за тими ж гнилими радянськими підходами.
Якщо два роки тому подібні сентенції виглядали натужною імперською маячнею, то зараз вони перетворюються на реальність. Після провалу кремлівського бліцкригу і болючих поразок перших місяців війни росія серйозно перебудувалася у тій частині, що працює на війну.
Там рекрутують в свою армію більше, ніж ми виводимо з ладу за той же час, тобто, агресорів стає більше, на «м’ясні штурми» цілком вистачає. І озброєння вони почали виробляти достатньо для ведення наступальних дій. А якщо починає не вистачати, то таки домовляються з якоюсь північною кореєю і про зброю, і про самих північнокорейців.
А в нас — не виходить. Ні виробляти, ні домовлятися про стільки, скільки треба.
Бо виробництво для наших очільників — це щось таке, в чому складно розібратися, зате легко можна вимагати хабар за якійсь марний дозвіл ще до початку діяльності. За таких умов виробництво не стартує.
Про наші методи мобілізації всі все знають. Один приклад: в великих містах ресторани платять воєнкоматам, щоб ті не влаштовували облави біля їхніх закладів і не відлякували клієнтів. Проте, якщо хтось з грошима потрапив під примусову мобілізацію, то на першому етапі, як правило, можна відкупитися. Правда, сума починається від 20.000 доларів. На селі ресторанів нема, відкупатися нема кому, забирають всіх, хто підпадає під призов.
А щодо взаємодії з партнерами, то в нас не виходить, зокрема, і тому, що наше керівництво, президент В. Зеленський перш за все, взяли собі манеру аля путін-лайт: вимагати на межі шантажу і не пам’ятати про власні попередні обіцянки.
На Заході так не можна. От різні українські очільники обіцяли під час минулорічного контрнаступу вийти на берег Азовського моря? Так, і навіть більше обіцяли. Зараз в Україні на офіційному рівні старанно роблять вигляд, що нічого такого не було, а якщо й було, то це партнери недовиконали. І тут, з курячою пам’яттю нашого населення, це проходить. А на Заході — все пам’ятають. І якщо пообіцяв і не виконав, то ти вже не новітній Черчилль, якому аплодують стоячи, а черговий безвідповідальний фантазер з пострадянської чорної діри.
Цей шлях від улюбленця вільного світу до надокучливого збирача пожертв долається дуже швидко. Дехто навіть не встигає помітити, що майже приїхали.
І воюють наші генерали як у маленькій, але радянській армії. На верхньому рівні на втрати не зважають. Чисто радянський наказ «Ні кроку назад!» став практично повсякденним і не пов’язаним з реальною фронтовою ситуацією. Тому українські втрати зараз близькі до російських. Бахмут, Авдієвка, плацдарм у Кринках... «Кримська операція» — з того ж сумного переліку. У політичному сенсі це те, чим наш президент може козиряти під час закордонних презентацій «Плану перемоги», але у воєнному сенсі у Курській області — вкрай складно і буде ще гірше.
На початку вторгнення Україна воювала зовсім не так. Бо тоді генерали з радянською звивиною під кашкетом принишкли і не втручалися. І політичне керівництво не вимагало від бійців героїчно гинути під ворожими ФАБами, щоб ця жертовність ставала основою самопіару і самовпевненості нашої влади.
Тому зараз найкращий варіант — призупинення бойових дій. Умови цього миру — Стамбульського чи Ер-Ріядського або ще якогось — гарантовано будуть принизливими для України, з практичною (не юридичною) втратою територій та іншими поступками. На це можна піти лише за умови, що вимушений ганебний мир стане непереборним поштовхом до повного перезавантаження української суспільно-політичної системи. Власними силами або під зовнішнім керуванням, але тільки таке радикальне перезавантаження дозволить Україні не зникнути під бульдозером недоімперії.
Між іншим, деякі наші партнери на це і сподіваються. Головне, щоб українське суспільство твердо затямило: продовження того, що зараз — це поразка у війні з повним руйнуванням багатьох наших міст і загибеллю сотень тисяч українців на фронті і у тилу. Поразка не через місяць, не через рік, але ще при житті більшості з нас.
Ми мали шанс перемогти швидко і відносно малою кров’ю. Потрібно було стати антіросією не у гаслах, а насправді. Начебто щось таке промайнуло на початку. Але далі не відбулося.
Не зможемо змінитися так, щоб свобода, відповідальність, справедливість і спрямованість у майбутнє стали нашими життєвими принципами — втратимо Україну. А разом з нею будуть знищені і ті, у кого вона у серці, а не у кишені.

https://www.facebook.com/

[ЗАЗ]

МЗС: Декларація продемонструвала, що БРІКС як обʼєднання не має єдиної позиції щодо російської агресії проти України

Міністерство закордонних справ України акцентувало на пункті 36 підсумкової декларації саміту БРІКС у Казані, присвяченому Україні, в якому його учасники лише нагадали про власні національні позиції щодо ситуації в Україні, свою відданість цілям і принципам Статуту ООН, а також мирному врегулюванню та дипломатії. Про це йдеться у коментарі МЗС.

«Вважаємо, що цей текст фактично свідчить, що Росії не вдалося «експортувати» учасникам саміту БРІКС свої неоімперіалістичні погляди на зміну світового правопорядку та глобальної архітектури безпеки через агресію проти України», – наголосили у відомстві.

Зауважується, що спроби Москви навʼязати уявлення про нібито альтернативну позицію так званого «Глобального Півдня» стосовно російської агресії проти України «зазнали чергового фіаско».

Дипломатичне відомство додало, що декларація продемонструвала, що БРІКС як обʼєднання не має єдиної позиції щодо російської агресії проти України.

«Саміт БРІКС, який Росія планувала використати для розколу світу, лише вчергове засвідчив, що світова більшість залишається на боці України у її прагненні гарантувати встановлення всеохоплюючого, справедливого та сталого миру на основі поваги до міжнародного права та Статуту ООН, включно з принципом територіальної цілісності у міжнародно визнаних кордонах», – підсумували у МЗС.

https://glavcom.ua/country/politics/tse-fiasko-mzs-vidreahuvalo-na-pidsumkovu-deklaratsiju-samitu-briks-u-kazani-1027425.html

[Солоха]

Sofiya Fedyna
5m ·
#рекрутинг
Мінцифри бравадно повідомляє, що запустило рекрутинг операторів БПЛА у застосунку "Дія"... Про ДІЮ то ще окрема історія, про яку напишу пізніше, бо зараз треба розбиратися з ВЕЛИЧЕЗНОЮ БРЕХНКЮ І ПІДЛІСТЮ.
Влада, Міністерство оборони України зокрема, робили масштабні рекламні кампанії - вибери сам собі підрозділ, вибери собі вакансію, будеш служити там, де захочеш, підписуй контракт і буде тобі щастя.
В реальності сталося все з точністю до навпаки, коли що ТЦК, що навчальні центри мали глибоко десь ці всі обіцянки. Буквально на днях моя колега Юлія Яцик написала про кричущий випадок з 67 бригадою. Бригада зарекрутила собі понад 50 спеціалістів за відповідними напрямками, після мобілізації в ТЦК їх направили в 182-гий навчальний центр з відповідними відношеннями саме в цю бригаду. Але після проходження навчання зʼясувалося, що їх направляють в зовсім іншу бригаду і на зовсім ІНШІ посади, аніж вони обирали за своєю спеціалізацією....!!! Всім було наплювати на те, що вони обрали собі конкретну бригаду і спеціалізацію.
Таке було і в 152 навчальному центрі, з новобранцями в 108 бригаду. І нещодавно військового, який хотів бути у полку БПАК, а перед тим відслужив з 2022 року — відправили ремонтно-відновлювальний батальйон головним сержантом ремонтної роти ремонтувати танки. І таке постійно.
Раніше спрацьовувало, коли командир буквально вів на кожному етапі рекрута за руку і тоді людипопадали, куди треба. Але останнім часом навіть це не спрацьовує.
Щобільше, спостерігаємо агресивну позицію що в тцк, що б багатьох навчальних центрах, що якщо у людини є відношення від частини - то вони робитимуть усе можливе, щоб людина НЕ потрапила в свою обрану частину
Люди пишуть, що навчальні центри направляють рекрутів у «пріоритетні» для них частини, з якими є певні домовленості... А як же тоді з рекламною компанією? Навіщо було дурити? Навіщо зривали домовленості? Навіщо підставляти бригади, які переконували рекрутів іти служити?
В Генштабі коментують, що це є свідомий зрив мобілізації. Тобто комусь у верхах потрібно послабити обороноздатність держави???
Разом з колегами піднімаємо цю проблему на оборонному комітеті , комунікуємо в Раді, на ефірах, але реально цей безпредєл треба зупиняти, бо інакше в армію взагалі ніхто не йтиме.
#мобілізація

[_igor]

Это правда, когда человек попадает в систему ЗСУ, он себе не принадлежит и відношення не стоят и листа бумаги. Вот тоже пример: https://gamedev.dou.ua/forums/topic/50509/

Мене звати Штурнєв Олександр. Я програміст, який сам пішов у військо пів року тому. Я більше не міг сидіти вдома і хотів, щоб мій досвід розробника був корисним у війську. До цього я допомогав, як війську так і біженцям.

На жаль у військоматі мене відправили в армію за моїм військовим фахом — оператор РЛС, який я отримав 25 років тому, коли проходив строкову службу.

Після 2 місяців на посаді оператора РЛС у 164 бригаді, я вирішив піти звідти, бо мій досвід та мої знання програміста там не потрібні.

Я в it більше 10 років. Останні два роки працював на С++, Unreal Engine та робив 3D моделі для гри. Тому я отримав відношення від Азова на посаду інженера з дронів.

Я подав рапорт на переведення до Азова. Але замість Азова мене відправили в штурмовики 71 єгерської бригади дшв. Це покарання від керівництва бригади за те, що я вирішив піти від них і нагадування усім іншим, що буде, якщо хочеш піти.

В Азові в шоці від цих подій і намагаються зробити все аби це спинити. Але, на жаль, система у війську не дозволяє зробити це.

Я сподіваюсь, що мій негативний досвід хоч комусь допоможе.

Апдейт.Тепер мій фах співпадає з тим, чим зараз займаюсь у війську. Шкода, що не в Азов, бо з переводом великі проблеми, але я задоволений, що буду займатись тією справою, до якої намагався долучитись. Дякую.

Но тут хотя бы человеку помогло распространение информации, т.е. в конце концов он занимается тем, чем хотел. А сколько таких, которые не подняли вовремя кипиш и которых отправили просто затыкать дыры?

[Солоха]

[ЗАЗ]

Новость для Зеленского. ВВС написала.

Предсказуемые гaндоны. Вот кто бы сомневался)))) Тьфу.

[Солоха]

Україна може створити елементарну ядерну бомбу протягом кількох місяців, якщо Дональд Трамп відмовиться від військової допомоги США. Про це повідомляє The Times із посиланням на документ, підготовлений для Міноборони України.
Зазначається, що країна зможе швидко створити базовий пристрій із плутонію за технологією, аналогічною до бомби "Товстун", скинутої на Нагасакі 1945 року, йдеться в доповіді.
"Створення простої атомної бомби, як це зробили Сполучені Штати в рамках Манхеттенського проєкту, не було б складним завданням 80 років по тому", - йдеться в документі.
Там сказано, що не маючи часу на будівництво та експлуатацію великих підприємств, необхідних для збагачення урану, у воєнний час Україні довелося б покладатися на використання плутонію, витягнутого з відпрацьованих паливних стрижнів, вивезених з українських ядерних реакторів.
Україна, як і раніше, контролює дев'ять діючих реакторів і має значний ядерний досвід, незважаючи на те, що 1996 року відмовилася від третього за величиною ядерного арсеналу у світі. У доповіді йдеться:
"Вагу реакторного плутонію, наявного в розпорядженні України, можна оцінити в сім тонн... Для створення значного арсеналу ядерної зброї потрібно набагато менше матеріалу... Кількість матеріалу достатня для сотень боєголовок із тактичною потужністю в кілька кілотонн".
https://www.unian.ua/weapons/yaderna-zb ... TAyNzkwOTU.
За посиланням більше

[ЗАЗ]

Интерфакс Украина опубликовал:

Міністерство оборони Росії підготувало базовий документ із прогнозом розвитку воєнно-політичної ситуації у світі до 2045 року, де передбачається, що українська державність має бути ліквідована, а територія України поділена на три частини.

Як повідомили агентству "Інтерфакс-Україна" джерела у розвідувальному співтоваристві, не виключено, що через уряди та представників іноземних держав підготовлений меседж РФ намагатимуться донести до нової адміністрації США.

Згідно з ворожими прогнозами, територія України має бути поділена на такі основні частини:

1) "нові регіони Росії" - передбачає офіційне входження до складу РФ Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської областей та АР Крим та м. Севастополь. На виконанні цього завдання на сьогодні зосереджуються основні військові зусилля кремля;
2) "проросійське державне утворення" - передбачає формування державного утворення з проросійською владою на територіях сучасних Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Полтавської, Кіровоградської, Дніпропетровської, Одеської, Черкаської, Вінницької, Житомирської областях та м. Києва. Це також включає відмову від європейської та євроатлантичної інтеграції і російську військову присутність (розміщення військових баз на кшталт Придністров’я, Південної Осетії, Абхазії);
3) "спірні території" (західна частина України) - входить Волинська, Рівненська, Хмельницька, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Чернівецька, Закарпатська області. Кремль вважає, що майбутнє цих територій має вирішуватись між Росією та іншими суміжними державами - Угорщиною, Польщею, Румунією.

https://interfax.com.ua/news/general/1028868.html

[Солоха]

Volodymyr Ariev:
Зараз пішла гра нервів. Рашка вкидатиме багато різних інформаційних провокацій. Реальні ІПСО, а не вигадані для внутрішньої політичної штовханини. Вони лягатимуть на добрий грунт втраченої довіри до офіційних джерел інформації. Тому, критичне мислення зараз необхідно кожному, хто здатний його мати, щоб заспокоювати якомога більше людей.
Останні приклади:
1) «ракетний удар після 14:30». Посольства закрились в очікуванні і ця інформація виглядала дуже достовірною. Але маркер фейка для мене був один - в масований ракетний обстріл додали «буки, гради», які зовсім з іншої опери. Ну і головне: часових рамок тут немає - рашисти давно сконцентрували для цього все необхідне. Тому, треба стежити за сигналами тривоги і характером загрози весь час, а не з 14:30
2) «поділ України на три частини» - вкид через «джерела» з російських «планів до 2045 року». Памʼятаєте, це вже було перед Помаранчевою Революцією, коли московські політтехнологи ділили Україну на три сорти? Завтра 20-та річниця Помаранчевої Революції, вкид приурочений саме до ювілею і нічого не вартий по своїй суті.
Тримайте голову холодною, зараз це особливо важливо. І без паніки! 10,5 років війни вже.

[ЗАЗ]

Volodymyr Ariev:
Зараз пішла гра нервів. Рашка вкидатиме багато різних інформаційних провокацій. Реальні ІПСО, а не вигадані для внутрішньої політичної штовханини. Вони лягатимуть на добрий грунт втраченої довіри до офіційних джерел інформації. Тому, критичне мислення зараз необхідно кожному, хто здатний його мати, щоб заспокоювати якомога більше людей.
Останні приклади:
1) «ракетний удар після 14:30». Посольства закрились в очікуванні і ця інформація виглядала дуже достовірною. Але маркер фейка для мене був один - в масований ракетний обстріл додали «буки, гради», які зовсім з іншої опери. Ну і головне: часових рамок тут немає - рашисти давно сконцентрували для цього все необхідне. Тому, треба стежити за сигналами тривоги і характером загрози весь час, а не з 14:30
2) «поділ України на три частини» - вкид через «джерела» з російських «планів до 2045 року». Памʼятаєте, це вже було перед Помаранчевою Революцією, коли московські політтехнологи ділили Україну на три сорти? Завтра 20-та річниця Помаранчевої Революції, вкид приурочений саме до ювілею і нічого не вартий по своїй суті.
Тримайте голову холодною, зараз це особливо важливо. І без паніки! 10,5 років війни вже.

Специально отметил , что опубликовал Интерфакс Украина. А это далеко не желтая пресса. Какой же уровень тогда продажности украинских сми? И потом. Арьев точно так же ничем не может подкрепить свои слова. Там картинка, тут речи. Ценность одинакова. Надоело до немогу уже это всё.

[Солоха]

Якщо що, посольство США вже повертається до Києва. Про "поділену Україну" і карту, нібито Ющенком складену, тринділи по телевізору, коли ще я його дивилачя, тобто в часи Помаранчевої революції. Ше й додавали "ваша дружина американка", таким хрипатим голосом, хто пам'ятає. Так що в цьому Ар'єву можна вірити. Я його поки на брехні не спіймала.