Переговоры с РФ.

[Craig]

[ЗАЗ]

https://zn.ua/UKRAINE/vojna-ili-mir-ukr ... anija.html
ВЕРНУТЬ ГРАНИЦЫ 1991 ГОДА, НО ЧЬИМИ РУКАМИ? РЕЗУЛЬТАТЫ СОЦИОЛОГИЧЕСКОГО ИССЛЕДОВАНИЯ

Вот человек на вопрос о ключевом условии для переговоров категорично отвечает социологам: «Только в границах 1991 года!». И тут же устало на кухне: «Да пофиг, какие там границы 1991-го, пусть оно все поскорее закончится…». А если все закончится границами не 1991 года, он — первый, кто будет кричать как минимум в соцсетях, что все — предатели и, что все всё сдали. И все эти три ипостаси, похоже, помещаются в одного среднестатистического украинца.

[Craig]

Petro Shuklinov
"Що я думаю про опитування Центру Разумкова для колег з Дзеркала тижня, згідно якого значна частина українців підтримують початок переговорів з РФ (44%), але без виконання умов русскіх та Путіна (85%).
Я думаю, що значна частина українців в тилу втомились. Це нормально. Далеко не всі з нас міцні як скелі та рішучі як капітан Америка. Більшість людей не такі. І це треба розуміти. Не боятись, що не всі однакові, а усвідомлювати. І говорити. І працювати з цим. Так, людей плавить. Декого сильно.
Найсміливіші з нас вже в Силах оборони України. Ще частина активно готується до приєднання. Ще частина збільшує та масштабує свою діяльність чи свій бізнес з єдиною метою - більше допомагати армії і мститись ворогу.
Що по суті означають такі цифри: 44% за перемовини, але 85% проти поступок? Вони означають, що розмовляти, звісно, можна. Але не про все. Так, ми всі розуміємо, що рано чи пізно будуть перемовини. Можливо цього року, можливо через 10 років.
Але прямо зараз перемовин не хоче Путін. Він, не зважаючи ні на що, продовжує вірити, що має шанс перемогти українців і вбити нас всіх. Як Гітлер в останні тижні перед смертю, він існує в межах своєї хворобливої уяви, де танкові колони наближаються до Берліну і перемагають НАТО.
Натомість реальність просто жахлива. Будь-який російський генерал розуміє: військова перемога над Україною неможлива. Росія не має ні солдат, ні зброї, ні техніки, ні боєприпасів в достатній кількості.
Путін не хоче про це думати. Головне його сподівання - чорні лебеді. Події, які змінять ситуацію, перевернуть дошку з шахами. І тому він постійно стимулює появу таких подій. Тому обстрілює енергосистему - щоб українці страждали. Тому обстрілює школи, садочки та дитячі лікарні - щоб українці жахались.
Все, що він робить - створює хаос. Щоб українці постійно знаходились в дискомфорті та переживаннях. Щоб ми хотіли будь-чого, крім опору. Бо єдина можливість перемогти українців - посіяти розбрат всередині та змусити українців битись з українцями. Неважливо - руками чи мовою.
Ще раз подумайте про це. Нас неможливо перемогти силою. Швидкість просування росіян зараз така, що захопити Донецьку область вони зможуть лише років через 20. 20 років та 5 млн російських трупів та поранених. Безліченна кількість техніки, якої немає. Тобто такий сценарій просто неможливо реалізувати - українці не дали. Навіть одну область захопити тепер неможливо. Годі й казати про всю Україну.
Тому який сценарій для Путіна? Відступити й таким чином капітулювати перед українцями? Тероризм. Нагнітання. ІПСО. Розбрат. Ось, що він прагне добитись. Змусити нас зсередини сперечатись один з одним. Щоб ми вимагали від влади миру будь-якою ціною. Щоб ми не хотіли чинити опір. Щоб ми здались під вагою обставин, які нам створюють русскіє.
Та всі ми знаємо історію. І знаємо, що чекає на тих, хто складає зброю. Ми всі будемо винищені. Так само, як винищені жителі Донецьку та Луганську, яких русскіє стерли в м'ясних штурмах ще минулого року. Просто гнали на забій. Так само нас всіх, хто переживе окупацію, пожене на забій Путін - штурмувати Європу далі.
Що буде з усіма нами, якщо ми перестанемо чинити опір, я описувати не буду. Наші жінки, діти, батьки - всіх чекатиме терор та муки. Якщо ми зупинимось зараз, русскіє отримають час зібрати сили для нової війни - остаточної. Мобілізують пару мільйонів людей, наштампують примітивних танків та дронів, заповнять склади в Сибіру китайськими та північнокорейськими снарядами, і прийдуть знову.
Просто усвідомте, що ми не маємо шансу на замирення. Так, ми всі втомлені. Але нам не лишили вибору. Замирення означатиме лише передишку на пару років. А потім буде ще страшніша війна.
Зараз ми сильні. Зараз ми маємо змогу битись та тягнути час, поки ресурси росіян не почнуть зникати в ще більшому об'ємі. Зараз ми спираємось на ресурси Заходу, ми точно сильніші - бо Захід сильніший і витриваліший. Але потім так не буде. Потім ми будемо слабші, а росіяни - сильніші..." https://www.facebook.com/PetroShuklinov ... 0182925200

[flint]

[

[ЗАЗ]

phpBB [video]

[flint]

"Да, давайте ввести переговоры на условиях, которые опираются на международное право как концепцию". И главное из этой концепции - это территориальная целостность и субъектность, суверенитет государства", - говорит Подоляк.

[flint]

[Craig]

Саид Исмагилов - муфтій Духовного управління мусульман України «Умма» (до 2022 року), один з мусульманських духовних лідерів України:

«Мы должны завершить эту операцию до конца. И никаких переговоров вести не нужно, если даже они согласятся на капитуляцию. Надо уничтожать их до конца. Никакой Украины не должно быть. После того как вычистим, у простых людей нужно спросить, что они хотят».
Це слова російського муфтія Ісмаіла Бердиєва пролунали в стінах Державної Думи РФ 30 березня 2022 року на круглому столі з назвою «Мировые традиционные религии против идеологии нацизма и фашизма в XXI веке».
І жоден з присутніх «духовних лідерів» не заперечив йому, не вигукнув: «Що ти верзеш? Ти закликаєш до геноциду!»
Навпаки, діячі що представляли різні релігії, схвалили резолюцію і разом позували на камери.

Я згадав ці події, готуючі свою наукову статтю про роль релігійних організацій РФ у війні проти України. Чому ці слова актуальні зараз? А нічого не змінилось. Абсолютно нічого. Лише ненависті до українців в них побільшало, бо ми звитяжно і героїчно чинимо їм спротив.

«Треба знищити їх до кінця…. Ніякої України не має бути….» - це має лунати в голові у всіх, хто хоче перемовин, перемирʼя, або капітуляції.

Памʼятаєте нас 19 лютого 2022 року попереджали, що Росія склала розстрільний список тих українців, яких їм треба знищити? Здається, згадувалась цифра в один мільйон осіб. Щодо мільйону, можливо це фейк, але я вважаю, що на сьогодні вже набагато більше одного мільйона будуть в цьому списку. Всі військові, волонтери, всі журналісти, спортсмени, діячи культури, що підтримували і допомогали нам вистояти, а також члени їх родин - в цьому списку, можете навіть не сумніватись.

Ті, хто поза цим списком, ви думаєте вас залишать у спокої, якщо ви розмовлятимете російською, будете ходити в російську церкву і російську мечеть? Ні, вас і ваших дітей зґвалтують, вас пограбують і кинуть гарматним мʼясом на подальші війни імперії.

Те, що пролунало з вуст аж цілого муфтія і Голови Кординаційного центру мусульман Північного Кавказу, це не марення божевільного, це їх мрія, ідеологія і дорожна карта. Жодні перемовини, капітуляції, замирення, та інша фігня, яку вам впарюють, не покращить нашого становища, навпаки - лише погіршить. Не вірте в те, що вас залишать у спокої. Не ведіться на ІПСО про перемовини і перемирʼя. ..."
https://www.facebook.com/said.ismagilov ... 5529610974

[ЗАЗ]

Чем дальше от фронта, тем больше призывов воевать до победного конца
Геннадий Друзенко

4 августа 2024, 09:00
1068
Иногда чтобы говорить даже правильные вещи, нужно иметь на это моральное право.

Среди моих знакомых и даже друзей немало тех, кто считает любые переговоры с Россией табу. Их тезис: Россию можно победить или она победит нас. Любой компромисс невозможен.

На мой мальчишеский взгляд, сомнительный тезис. Даже Сталин с его беспрецедентной репрессивной машиной и дивизиями внутренних войск НКВД так и не покорил Западную Украину, то есть 6 современных украинских областей. УПА минимум на 10 лет пережило советского диктатора. А мечта о свободной Украине пережила Советский Союз. Украинский язык продолжал доминировать в присоединенных в 1939 году регионах. А как только появилась возможность, 89,3% галичан поддержали независимость Украины на референдуме уже в марте 1991 года.

Как когда-то сетовал Сталин, украинцев слишком много, чтобы всех их депортировать в Сибирь. Вряд ли кто-то верит, что Путину может удаться то, что не удалось Сталину: ассимилировать или уничтожить нас всех. Время не то, ресурсы не те, репрессивный аппарат скорее коррумпирован, чем мобилизован. Конечно кремлевский упырь может мечтать о полном поглощении Украины, но вряд ли реально рассчитывает на это. Единственный шанс проглотить нас - это довести Украину до современной руины, когда длительная братоубийственная война заставит украинцев поверить, что концлагерный "русский мир" лучше войны всех против всех. Что уже случалось не раз в нашей трагической истории...

Поэтому я подчеркивал и подчеркиваю: сохранить украинское государство и его субъектность, то есть право самим определять свою судьбу, гораздо важнее, чем вернуть временно оккупированные территории. Которые с миллионами жителей, которые искренне ненавидят Украину, могут превратиться для нас в такого же троянского коня, в которого Западная Украина превратилась для СССР. Тем более, что Сибири у нас нет и депортировать миллионы путинофилов просто некуда. Перевоспитать их нереально. А "окончательное решение русского вопроса" по рецептам д-ра Гебельса в Украине даже представить невозможно. Потому что, встав на этот путь, Украина перестанет быть Украиной, а весь свободный мир нас проклянет.

Теперь о границах. На удивление украинских ястребов, границы определяют не армии на поле боя, а политики за столом переговоров. О признании аннексии Западной Украины/Восточной Польши Сталин начал договариваться с британцами (в лице министра иностранных дел Его Величества Энтони Идена) в конце 1941 года, когда Вермахт стоял под Москвой. А окончательные послевоенные границы, в том числе и СССР (часть западной границы которого была одновременно границей УССР) определялись в Тегеране, Ялте, Потсдаме и Париже, а не в Берлине при подписании акта безусловной капитуляции Третьего Рейха. И определяли их не генералы, а политики.

Кстати, легитимное польское правительство в изгнании, которое имело свою резиденцию в Лондоне, до последнего настаивало на сохранении границ Второй Речи Посполитой по состоянию на 1 сентября 1939 года. Из-за чего Черчилль обругал польского премьера Миколайчика и впоследствии по настоянию "дядюшки Джо" признал марионеточное правительство "люблинских поляков", которое было гораздо более сговорчивым в вопросе границ послевоенной Польши.

Послевоенные итало-югославская, венгерско-словацкая, румыно-венгерская, советско-румынская, болгаро-румынская, франко-итальянская и советско-финская границы были утверждены только в 1947 году в результате Парижской мирной конференции, на которой победители определяли границы побежденных и репарации с них.

Это означает, что границы современной Украины - результат не только победы СССР во Второй мировой войне, но и политических договоренностей, достигнутых в ходе этой войны и по ее завершении.

Кстати, межвоенные границы также рисовали не в Компьене, где завершилась Первая мировая, а на Парижской конференции 1919-1920 годов...

Поэтому как бы ни завершилась российско-украинская война, контуры послевоенного мира будут определяться именно на переговорах. А рамку возможного для переговоров будут задавать наши Силы обороны на поле боя. К сожалению, сейчас нет никаких оснований считать, что такие переговоры возможны без участия России. Разве что кто-то лелеет розовые мечты об оккупации ее безграничных пространств или о ее распаде в озорном будущем. Оставим эти мечты на совести мечтателей...

И последнее. Когда на неприемлемости переговоров с путинской Россией настаивают те, кто несет на себе бремя этой страшной войны и своей и собратьев жизнью оплачивает ее цену (как вот например Богдан Кротевич), я - не соглашаясь - с огромным респектом отношусь к их позиции. Потому что они ежедневно сполна платят за нее.

Но когда об "экзистенциальной войне" и неприемлемости любых компромиссов с Россией говорят люди в штатском в комфортных львовских и киевских студиях, которые плохо представляют фронтовые реалии, которые не провели ни одного дня в окопах, которые не хоронили своих родных и друзей, дети которых пока не слышат свист вражеских снарядов, грохот вражеских дронов и взрывы КАБов, - здесь меня рвет. Веришь, что с путиным не о чем говорить - почему не на фронте?! Почему не в окопах где-то на передовой?! Почему не рядом с ранеными в госпитале?!

К сожалению, иногда складывается впечатление: чем дальше человек от фронта, тем бескомпромисснее он призывает воевать до победного конца. К сожалению, не своего, а того парня или девушки, которые сегодня погибнут где-то под Новогродовкой, Лиманом или Купянском...

Иногда чтобы говорить даже правильные вещи, нужно иметь на это моральное право. Поскольку важно не только что, но и кто говорит. Потому что когда правильные слова говорят неправильные люди, всесильный логос превращается в импотентный симулякр. Помните об этом...

https://opinions.glavred.info/chem-dalshe-ot-fronta-tem-bolshe-prizyvov-voevat-do-pobednogo-konca-10585541.html?_gl=1*1640iyb*_ga*MjU5NTExMzA2LjE3MTY0ODMzNDA.*_ga_DJ92DWMFMY*MTcyMjc2OTQ5MC4yNzYuMS4xNzIyNzY5OTQxLjYwLjAuMA..*_ga_469S5CDDYP*MTcyMjc2OTQ5MC4yNzYuMS4xNzIyNzY5OTQxLjYwLjAuMA..

[flint]

[flint]

Секретарь Совбеза РФ Сергей Шойгу сделал несколько заявлений о переговорах по Украине.

1. «О «формуле Зеленского» на переговорах вести речь бессмысленно».

2. «О форматах подобных Женевской конференции (где не было России - Ред.) говорить бессмысленно. Потому что переговоры без главного переговорщика выглядят непонятно».

3. «Прошло два месяца с момента озвучивания Путиным условий урегулирования по Украине, но от Киева никакой реакции на них не поступило» (Путин, напомним, требовал вывести украинские войска из четырех областей, снять санкции и гарантировать невступление Украины в НАТО - эти условия были отвергнуты и Украиной, и Западом - Ред.).

4. "Если Запад думает, что сможет затянуть Россию в переговоры по Украине в надежде на утрату армией РФ инициативы, то глубоко заблуждается".

Судя по всему, никакие компромиссы невозможны, а это значит, что переговоры бесполезны и война продолжится

[oтто10мото]

ШИЗОФРЕНІЧНА ІЛЮЗІЯ ПЕРЕГОВОРІВ

Саме цим терміном, на мій погляд, можна найбільш точно описати те, що відбувається навколо російсько-української війни протягом останніх трьох місяців.

Приблизно з кінця квітня ми спостерігаємо глобальний парад миротворчих ініціатив, покликаних завершити, або, принаймні зупинити цю війну.
План радників Трампа, пропозиції Помпео, Джонсона, китайсько-бразильські ініціативи і ще купа миротворчих сигналів з різних країн створюють інформаційних фон, який має переконати всіх, що переговори між Росією і Україною ось ось почнуться, що вони неминучі і це є головним шляхом до закінчення війни.
Окремі політики навіть побачили, що вже склалися умови для початку переговорів і що Україна вже знаходиться у хорошій позиції для їх початку.
Саме складне і незрозуміле, що українська влада на чолі з президентом Зеленським якось невиправдано швидко втягнулася у ці розмови про переговори. Саме розмови бо жодних підстав навіть для їх початку не спостерігається і близько.
Зрештою саме на цю обставину звернуло увагу китайське МЗС після візиту Кулєби, заявивши,що переговори це звичайно дуже добре і Китай радо б виступив посередником і миротворцем, але умови сьогодні ще не склалися для їх початку.
Тоді для чого президент України публічно заявляє, що до кінця листопада він підготує якийсь мирний план закінчення війни, який буде представлений на ймовірному другому саміті миру, куди запросять Росію, яка невідомо чи приїде?
Щоб показати гнучкість і готовність України до різних варіантів і сценаріїв? Від втоми, виснаження і недостачі західної зброї? Щоб, як висловився Подоляк, не страждала репутація України на міжнародній арені, коли всі говорять про мир, а Україна мовчить?
Тут, що називається, треба розібратися в самій суті проблеми, яка породила теперішню переговорну сверблячку.

На моє переконання, суть цієї проблеми полягає у стратегії адміністрації Байдена, якої вона притримувалася з самого початку війни. А може і ще раніше.
Ця стратегія полягала в обережній, дозованій підтримці України, щоб та не програла,через постійне побоювання ядерної ескалаціі з боку Росії і втягування Заходу у безпосереднє воєнне зіткнення з нею.
Стратегія ця помилкова бо, як влучно висловився Тімоті Еш, “не дати Україні програти означає, що Україна вже програла”. Такий підхід тільки заохотив Путіна, дав йому необхідний час і впевненість у нерішучості Заходу.
З цієї помилки випливала наступна: підтримувати Україну треба для того, щоб посадити її за стіл переговорів з РФ у максимально вигідній позиції.
Назвати Путіна диктатором і вбивцею та водночас думати про те, щоб вести з ним переговори - ну яким ще іншим словом назвати таку лінію крім того, яке винесене в заголовок цієї статті.
До слова сказати Трамп, який самовпевнено вірить у свою здатність укладати угоди, не дуже відрізняється в цьому від своїх опонентів в США. В додаток, він просто не бачить переваг для себе від надання максимальної військової підтримки Україні, щоб та перемогла на полі бою.
Базова помилка політичних еліт в США (а ширше всього Заходу) полягає в їхньому небажанні зрозуміти, що неможливо забезпечити сталий і довготривалий мир в Європі, не давши Україні можливості виграти війну. Тобто нанести поразку російській армії на території України.
Поразка РФ на полі бою, а не переговори є ключем до миру в Європі!
Тепер повернемось до Путіна. Він у жодному випадку не розглядає переговори як спосіб завершення війни. Всі сигнали про нібито його готовність до такого варіанту - це ФСБешний розводняк для наївних.
Росія історично йшла на переговори лише в одному випадку: тільки тоді, коли їм ставало погано, коли вони відчували, що не можуть далі воювати у такому темпі як раніше і їм потрібен перепочинок для того зализати рани і накопичити сили.
Проте це не єдина ціль Путіна. Його головна ціль: ймовірними переговорами, навіть самими розмовами про це розкласти і розвалити українське суспільство зсередини. А паралельно розділити Захід в підходах до завершення війни.
Поясню схематично, як це може виглядати на практиці.
В сучасних реаліях перебігу і динаміки російсько-української війни початок будь яких реальних мирних переговорів (з посередниками чи без) між Росією і Україною неможливий без згоди України на територіальні поступки, принаймні без фіксації актуальної лінії фронту.
Причому це не дає жодної гарантії їх успішного завершення чи якогось прийнятного компромісу.
Припустимо, такі переговори розпочинаються. В процесі їх перебігу українське суспільство неминуче поділиться на дві нерівні частини: на тих, хто за мир і компроміс і тих, хто за перемогу над окупантом.
Чим довше йтимуть переговори (а Росія їх навмисне затягуватиме), тим більше ті в Україні, хто «за мир» будуть далі ділитися і дробиться в питанні, на які компроміси можна піти, щоб припинити війну. Погодитись тільки на Крим. Чи і на Донбас теж. А може ще нейтральний статус. Може без НАТО, але з якимись гарантіями від великих держав. Варіантів буде безліч.
Найбільш небезпечне, що в процесі довготривалих переговорів буде відбуватися масивна демобілізація українського суспільства з рішучості до боротьби в налаштованість на будь який компроміс. Це штука психологічна, і коли така інфекція достатньо сильно роз’їсть нас зсередини - Росія вийде з переговорів, звинувативши Україну (!) в недоговороздатності.
А ми опинимось в набагато гіршому становищі, ніж були на початку таких «переговорів». На додачу точно знайдеться частина суспільства, яке звинуватить Зеленського, що він, мовляв, не так вів переговори.
Або ж Росія продиктує нам свої, вкрай принизливі для нас, умови миру. А посередники можуть змусити нас на це погодитись, щоб закрити українське питання.
Так Росія поступала ЗАВЖДИ. І немає жодних підстав думати, ніби щось змінилося в її підлій імперській ментальності.
І нехай ніхто не плекає ілюзії, що компроміс у вигляді втрати частини території закінчить війну і принесе мир.
По перше, втрачені території вже ніколи не будуть українськими, там Україна просто зникне. Тому приклад розділеної Німеччини чи Кореї в нашому випадку просто недоречний.
По друге, це означатиме поразку Заходу і консолідацію автократії у всьому світі та їх підготовку до подальшого наступу на всіх можливих фронтах.
По третє, Путін через деякий час порушить будь який мир чи перемирʼя і піде далі. Бо його ціль знищити Україну і розвалити після цього Захід.
Тому єдиним правильним рецептом завершення російсько-української війни і рецептом сталого миру є чим швидше позбутися ілюзії переговорів з путінською Росією і дати Україні всі необхідні інструменти для перемоги на полі бою. А краще стати з нею пліч о пліч в боротьбі проти тиранії.
Треба раз і назавжди позбутися ще однієї ілюзії,що компроміс з РФ за рахунок України допоможе відтягнути Росію від союзу з Китаєм. Коли в США попробують піти цією дорогою і зрозуміють хибність цього шляху, може бути вже запізно.
Третя ілюзія, яку слід відкинути, це те, що в Росії у разі поразки наступить безлад, хаос, розпад і відбудеться неконтрольоване розповзання ядерної зброї. Ці страшилки існують ще з часів розпаду СРСР. Єдиний шанс для теперішньої Росії змінитися - це програти війну. Якщо вона залишиться такою як є, вона буде вічною загрозою миру і безпеці в світі.
А українській владі слід зрозуміти, що в теперішній фазі війни на виснаження для виживання України вирішальне значення має не тільки здатність української армії оборонятися, а й стійкість тилу. Треба за будь яку ціну втримати внутрішню згуртованість суспільства, підтримку армії і союз з владою, що дещо похитнувся.
Тому в жодному разі не можна дати заколисати себе ілюзіями переговорів чи ставати на цей слизький шлях, який призведе до поразки і катастрофи.
Якщо розмови про переговори є тактичним кроком для маневру і виграшу позиції - це можна зрозуміти.
Якщо це зміна стратегії, то подібний крок і подібна риторика йде повністю в руслі ідеології, заданої Путіним, спрямованої на внутрішній розлом українського суспільства.
В такому разі поразка на полі бою стане лише питанням часу.

https://www.facebook.com/permalink.php? ... 4469822597

[Солоха]

Петро Порошенко

Війна путіна – це його стратегічний вибір. Манія на межі психічного розладу. Залежність наркомана.
Без кардинальної зміни підходів жодна поразка для росії не буде остаточною. Як і жодна перемога росії — останньою. Пам’ятати про попередні приклади визволення наших територій і перемоги є критично важливим. Оскільки війна росії розвивається циклічно. Вона завжди мала сплески активності і заспокоєння.
Циклічність російської війни свідчить про неминучість нового етапу ескалації з боку кремля. На першому етапі ескалації у 2014-2015 роках путінські плани були зруйновані єдністю українського суспільства і рішучістю влади. На нинішньому, другому етапі ескалації путін помилився у потужності українського війська, єдності і солідарності демократичного світу з Україною. Наступного разу, якщо ми це дозволимо, кремль та його союзники будуть готові знищити наш спільний демократичний світ.
У протидії путінській росії завжди краще керуватися чіткими підходами.

По-перше, нічого про Україну без України.
По-друге, жодних компромісів щодо наших незалежності, суверенітету та національної ідентичності.
По-третє, жодних компромісів щодо територіальної цілісності в обмін на мир.
По-четверте, жодних компромісів щодо обороноздатності держави та зміцнення української армії, зокрема шляхом західної зброї і допомоги.
По-п’яте, жодних компромісів щодо санкцій та відповідальності агресора.
І жодних компромісів щодо членства України в ЄС та НАТО. Україні потрібні не так звані «гарантії безпеки», які не містять ані гарантій, ані безпеки. А потрібні гарантії членства в НАТО.

Саме тому досить страху і напівзаходів. Час для примушення росії до миру, а не умиротворення. Час для справжнього трансатлантичного лідерства, яке запам’ятає історія і людство зі вдячністю. Час перемагати!

[flint]

[Tux_Spirit]

"Худой мир лучше доброй ссоры" ("... лучше доброй войны", если уж совсем по Цицерону) ...
Не буду спорить, если кто-то скажет, что типа вы там не в Украине сидите, ничего не понимаете и не надо нам указывать и тому подобное. Но тут я с Я Эхо - приму возражения только от тех, кто не на словах, а на деле пойдет добровольно заменить тех, кто воюет на передовой и будет воевать "до последнего бойца"

А если Украина сдастся на милость России, то войны больше не будет? Сомневаюсь, тогда всё равно украинцев воевать погонят - но уже за Россию. Посмотрите на оккупированные территории.

[Milena]

А вы с Эхо не забывайте при этом, кто тут сидит под ракетами. Люди.
Заметьте, никаких претензий.

[Капля]

А вы с Эхо не забывайте при этом, кто тут сидит под ракетами. Люди.
Заметьте, никаких претензий.

Милена, лично Вы согласитесь отдать жизни своего мужа, мужей дочек или внуков (если бы они были взрослыми) для того, чтобы никаких переговоров, чтобы было кому воевать с рашистами? Да или нет?
И не забывайте, что люди не только те, кто в тылу под ракетами сидят. На передовой воюют и погибают тоже люди - чьи--то мужья, отцы, сыновья

[Я Эхо]

Милена, у вас есть свобода передвижения, при желании вы можете покинуть опасное место и переместиться а безопасное, было бы желание. У моего родственника есть такое желание - переместиться в безопасное место, но нет возможности. Люди в окопе и люди у себя дома это разные вещи.

[flint]

[Капля]

А кто этим оружием воевать будет, чьи родные гибнуть будут? Те, кто сейчас так рьяно выступают за продолжение войны, с таким же усердием прячутся от военкоматов и так же рьяно возмущаются произволом призывных комиссий, которые гребут всех подряд.
Не хотите переговоров - так "не сидите тут под ракетами", а идите воюйте, чтобы не "сдаться на милость россии" и чтобы вас потом не погнали воевать уже за неё. А то в тылу сидят, по-умному рассуждают, стратеги великие, боятся, что их оккупируют, а самим воевать идти - нееет, страаашно, это другие пусть воюют и никаких переговоров, только бить врага. А то, что там точно так же и наши ребята сотнями погибают - ну так это же не мой сын или муж, мне всё равно.
Сказала бы больше, из личного общения, но не хочу, вдруг ещё кто-то на свой счёт примет.