...Коли у серпні 1939 року дві імперії зла - нацистська Німеччина і комуністичний СРСР - розривали на частини Польщу, а Франція і Велика Британія, як її союзники, оголосили Гітлеру війну, в далеких США цим особливо не переймалися. Початок Другої світової тут розцінили як локальні континентальні розборки.
Ці роки історики назвуть ерою ізоляціонізму.
У квітні 1940 року багатолюдна демонстрація студентів у Вашингтоні пройшла під гаслом: “Молодь Америки не хоче гинути в європейській війні!” І ось що казали, звертаючись до тогочасного президента США Франкліна Делано Рузвельта, студенти Гарвадського університету: “Ми не віримо, що європейська війна — це конфлікт між добром і злом...Ми не віримо, що, якщо американці залишатимуться поза війною, то втратять свою свою культуру, свободу й цивілізацію...”
...Утім була людина, яка вважала, що Америку можна перевиховати. Це був прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль.
Черчилль давненько вже листувався з Рузвельтом, називав його “другом” і щиро вірив, що зможе переконати його допомогти Європі у боротьбі з Гітлером. Ще в дні вторгнення німецьких військ у Францію він радив її очільникам звернутися до американського президента.
14 червня 1940 року прем’єр-міністр Французької Республіки Поль Рейно так і зробив. У телеграмі Рузвельту він майже волав про допомогу: “Єдиний шанс врятувати французьку націю полягає в тому, що Америка негайно кине на ваги всю свою потугу”. Якщо ж цього не станеться, “тоді ви побачите як Франція наче потопельник, зануриться у воду і зникне, кинувши останній погляд на землю свободи, від якої вона очікувала порятунку”.
Рузвельт відгукнувся, висловивши підтримку французам: “Уряд США робить все що в його силах... і подвоює зусилля, щоб зробити ще більше”. Завершив своє послання президент США компліментарно: “Особисто на мене найбільш сильне враження справила ваша заява про те, що Франція продовжить боротьбу в ім’я демократії”.
Схвильований Черчиль, прочитавши телеграму, оголосив міністрам свого воєнного кабінету: “Це послання рівносильно вступу у війну!”
Як це потім траплятиметься з ним і потім, Черчилль волів бачити у словах і діях Рузвельта те, чого там і близько не було. Президент США не збирався допомагати Франції ані військами, ані зброєю, ані грошима. Про це свідчить одна деталь: він не оприлюднив текст своєї телеграми-відповіді, а коли Черчилль забажав зробити це сам, то заборонив і йому.
...Красиві слова в устах політиків найчастіше лунають саме у часи війни. Але тоді ж вони й найбільше розходяться із ділами.
Листи Черчилля до Рузвельта 1939-40 років сповнені справжнього драматизму:
«Маленькі країни розчавлені одна за одною, як сірникові коробки, - писав він.- Чекаємо атаки з повітря найближчими тижнями. Якщо необхідно, вестимемо війну самотужки. Ми цього не боїмося”.
“ Якщо спротив тут (в Британії) буде зламано, то... для укладення миру може бути створений пронімецький уряд, який запропонує приголомшеній і зголоднілій країні доводи неспростовної сили на користь остаточного підпорядкування волі нацистів”...
Рузвельт обіцяв, але не називав строків. І продиктувавши одну з численних телеграм, Черчилль якось сказав секретареві: “ Ці напівсліпі все ще напівготові”.
Кінець жовтня 1940 року — найтрагічніші дні в історії Британії ХХ століття. Німецька авіація здійснила два найбільш руйнівних бомбардування Лондона. У телеграмі Рузвельту Черчилль відверто пише про фінансову кризу, про те, що запаси продовольства тануть, втрати суден від атак німецьких підводних човнів досягли катастрофічних масштабів. Для захисту островів потрібно дуже багато американської техніки, тим більше, що “війна у 1941 році, ймовірно, не скінчиться, а захопить нові території”. Свою телеграму він закінчив словами: “Справа миру в ваших руках”.
Рузвельт був фінансовим станом Британії вельми стривожений. Але не в тому сенсі, якого очікував Черчилль.
Сумніваючись у платоспроможності союзника, президент США пропонує відправити до Кейптауна крейсер, щоб забрати і привезти до Сполучених Штатів все наявне там британське золото у злитках на суму 20 млн доларів - як аванс за майбутню зброю.
Черчилля ця пропозиція буквально підкосила. “Так, - пише він “другу”, - наші доларові кредити максимально вичерпані. Наближається момент, коли ми не зможемо платити готівкою за судна й озброєння... Але ви погодитеся, що було б невигідно для обох сторін, якби в розпал боротьби Велика Британія позбулася всіх своїх активів і виявилася роздягненою до нитки після того, як перемогу буде завойовано нашою кров’ю”.
Утім Рузвельт висував все нові й нові вимоги. Він, наприклад, запропонував Черчиллю сплатити за жадані есмінці територією - віддати Америці кілька своїх військово-морських баз. А ще - підписати договір, відповідно до якого, в разі “надзвичайних обставин” (тобто захоплення Гітлером островів) увесь флот метрополії має бути затриманий у Канаді. Останню пропозицію Черчилль прокоментував так: “Американці прагнуть отримати британський флот і Британську імперію без Британії” .
Однако исторические аналогии почти 100- процентные.